Корисні поради: Існує безліч індивідуальних аспектів ситуацій, що потребують різних підходів до вирішення. Проте, поради від юристів, психологів та освітніх управлінців часто базуються на важливості діалогу та розумінні причин, що стоять за агресивною поведінкою дитини.
Вирішення цієї проблеми – це командна робота, яка вимагає часу та зусиль. Однак, ключовим аспектом є визнання батьками дитини, на яку є скарги від інших батьків та вчителів, наявності проблеми та готовності до співпраці у вирішенні її. Часто саме від цієї готовності залежить створення комфортної атмосфери для всіх учнів та припинення скарг про “терор у класі”.
На запитання, як саме батьки можуть допомогти своїй дитині в такій ситуації коментує Роман Бондаренко, юрист ГО “БАТЬКИ SOS“, та Інна Князєва, психологиня БФ “Голоси дітей“. Більше порад для вчителів, як діяти у разі наявності агресивно налаштованих учнів, можна знайти тут.
Чому діти проявляють агресію: Хуліганство чи нормальний етап розвитку?
Чому діти вчиняють булінг, демонструють капризи та, за словами деяких батьків, заважають навчанню у школі?
Кожна емоційна або “незвичайна” поведінка має свої корені. Однією з причин є вікові кризи, коли діти відчувають потребу відчути свої межі та проявити більшу самостійність, ніж раніше.
Іншим фактором, на який звертають увагу фахівці, є специфічні освітні потреби дитини. У школах зустрічаються учні з різними діагнозами, такими як аутизм або синдром Дауна. Хоча існують інклюзивні класи, не завжди вдається створити сприятливе середовище для всіх учнів, що може призводити до конфліктів.
На психіку дітей також може впливати загальна обстановка в країні. Війна та постійний стрес можуть зробити дітей тривожними та ускладнити їх здатність виражати емоції.
Роман Бондаренко наголошує, що часом агресивна поведінка учнів може мати ознаки порушень законодавства, передбачених адміністративним чи кримінальним кодексом. Такі порушення можуть включати булінг, дрібне хуліганство або грубе порушення громадського порядку. Однак, відповідальність за такі дії належить особам, які досягли віку кримінальної відповідальності.
Якщо ваша дитина постійно скаржиться на те, що її ображають чи погрожують, важливо спочатку звернутися до вчителя та проаналізувати ситуацію. Адміністрація школи також повинна долучитися до вирішення проблеми, залучивши до цього спеціальну комісію для боротьби з булінгом.
Коли потрібно звертатися до соціальної служби чи ювенальної поліції?
Часто батьки розглядають можливість втручання поліції або соціальних служб, якщо проблемна ситуація в класі триває довго, і якийсь учень продовжує заважати вчителеві проводити уроки або завдає фізичної шкоди іншим дітям. За словами Романа Бондаренка, у законодавстві є кілька показників, які можуть свідчити про те, що дитина опинилася в складних життєвих обставинах і дійсно потребує втручання соціальних служб.
Втручання соціальної служби
Відповідно до Закону України “Про соціальні послуги“, соціальні служби залучаються, якщо отримують інформацію про фактори, які можуть призвести до складних життєвих обставин:
- частковий або повний втрати рухової активності, пам’яті дитиною;
- наявність у дитини неулікованої хвороби або хвороби, яка потребує тривалого лікування;
- бездомність;
- наявність у дитини поведінкових розладів через розлучення батьків;
- ухилення батьків або опікунів від виконання своїх обов’язків з виховання дитини;
- втрата дитиною соціальних зв’язків;
- шкода, заподіяна дитині та її сім’ї пожежею, стихійним лихом, катастрофою, бойовими діями, терористичним актом, збройним конфліктом, тимчасовою окупацією.
Соціальна служба реагує, якщо має інформацію про наступне жорстоке поводження з дитиною, яке пов’язане з:
- сексуальним насильством;
- роботою, яка може заподіяти шкоду фізичному або психічному здоров’ю;
- використанням дитини в жебрацтві або втягненням її в цю діяльність;
- втягненням дитини в злочинну діяльність або вживання алкоголю, наркотичних засобів, психотропних речовин;
- домашнім насильством, в результаті якого дитина постраждала або стала свідком цього;
- булінгом щодо дитини або вчиненням булінгу нею.
Також соціальна служба реагує, якщо є інформація про загрозу життю або здоров’ю дитини, пов’язану з:
- неналежним харчуванням;
- залишенням дитини віком до семи років або дитини в безпорадному стані без нагляду;
- залишенням дитини віком до десяти років на вулиці без відповідного одягу;
- залишенням дитини під наглядом осіб із сп’янінням або використанням наркотичних речовин;
- невідкладним станом батьків дитини, що є прямою загрозою їх життю або здоров’ю;
- обставинами стихійного лиха, техногенних аварій, катастроф, воєнних дій, збройних конфліктів тощо;
- інформацією про можливий або підтверджений факт злочину проти дитини.
Якщо громадяни мають інформацію про дитину в складних життєвих обставинах через жорстоке поводження або загрози її життю або здоров’ю, вони зобов’язані надати домедичну допомогу та повідомити органи Національної поліції та службу в справах дітей за місцем виявлення або проживання дитини протягом доби.
Якщо є підстави вважати, що проти дитини скоєно злочин або вона стала його учасником, про це потрібно повідомити територіальний підрозділ ювенальної превенції.
Втручання ювенальної поліції
Завданнями ювенальної превенції є:
- запобігання вчиненню дітьми кримінальних і адміністративних правопорушень;
- виявлення причин і умов, які сприяють вчиненню злочинів;
- захист права дитини на отримання освіти;
- досудове розслідування кримінальних проступків.
Таким чином, звернення до соціальної служби або ювенальної поліції можуть робити як батьки, так і вчителі. Але спочатку батьки дітей, які стають жертвами булінгу, повинні звернутися до адміністрації навчального закладу.
Що пропонує освітнє законодавство для вирішення конфліктних ситуацій?
Роман Бондаренко зауважує, що конфлікти в школах рідко мають юридичні ознаки, які підпадають під санкції закону. Таким чином, для вирішення цих конфліктів найчастіше необхідність узгодження виникає на рівні професійної педагогічної діяльності, де школа виступає ініціатором та куратором процесу розв’язання конфліктів, підкреслює юрист.
Згідно з положеннями, педагоги мають:
- Захищати учнів від будь-яких форм фізичного та психологічного насильства, приниження гідності, дискримінації за будь-якою ознакою, а також від пропаганди та агітації, що можуть завдати шкоди їхньому здоров’ю під час освітнього процесу.
- Запобігати вживанню учнями та іншими особами на території навчальних закладів алкогольних напоїв, наркотичних речовин та інших шкідливих звичок.
Водночас, викладачі, класні керівники та інші педагогічні працівники несуть відповідальність за збереження життя та здоров’я учнів під час навчання.
Керівник школи зобов’язаний створювати безпечне навчальне середовище та дотримуватися вимог охорони дитинства, охорони праці та техніки безпеки.
За словами Романа Бондаренка, педагоги мають можливість об’єктивно оцінити ситуацію, залучити всіх учасників конфлікту до його вирішення та скористатися власним досвідом, знаннями колективу, а також послугами шкільного психолога.
“Батьки не повинні самостійно вирішувати конфлікти з іншими дітьми чи їхніми батьками, оскільки вони не мають необхідних знань, методів впливу або повноважень”, – зауважує юрист. “Якщо батьки вважають, що учень заважає їхній дитині навчатися чи становить загрозу її здоров’ю, вони повинні звернутися до адміністрації школи та вимагати дотримання законодавства, зокрема, створення безпечних умов”.
Чи можуть батьки перевести дитину в інший клас з інших причин?
Практика показує, що батьки часто звертаються до адміністрації школи з проханням вирішити певні ситуації. Часто вони пропонують перевести “проблемних” учнів до іншого класу. Згідно з Романом Бондаренком, батьки мають право звертатися до навчального закладу з проханням про зміни, які поліпшать умови навчання їхньої дитини.
Згідно зі статтею 55 Закону України “Про освіту“, батьки мають право:
- Захищати права та інтереси учнів відповідно до закону.
- Звертатися до закладів освіти, органів управління освітою з питань освіти.
- Обирати навчальний заклад, освітню програму та форму отримання освіти їхніми дітьми.
Однак, коли батьки просять перевести певних учнів до іншого класу, вони повинні усвідомлювати, що формування класів та груп є компетенцією керівника школи. Під час формування класів керівник закладу освіти має враховувати санітарні вимоги, а також права учнів та педагогічних працівників на безпечні та здорові умови.
Отже, керівник школи може задовольнити прохання батьків про переведення дитини в інший клас лише у випадку, якщо це не порушить санітарні вимоги та буде сприятливим для самого учня та навчального процесу в цілому. В іншому випадку він має обґрунтовано відмовити в такому проханні. При цьому обов’язково потрібно враховувати думку як батьків, так і самої дитини, яка прагне змінити свій клас.
Як не перетнути межі від скарг до булінгу?
Часом батьки у класі об’єднуються проти одного учня, пишуть скарги директорові або звертаються до ювенальної превенції та соціальних служб, щоб привернути увагу до умов виховання та проживання конкретного дитини і “перевірити” його сім’ю. Це може призвести до переходу через межу від скарг до булінгу.
Як зазначає Інна Князєва, така ситуація не рідкість, оскільки в конфліктних ситуаціях легше знайти одного “винуватця” та образливо “кидати в його сторону каміння”, ніж знайти компромісне рішення, яке задовольнило б всіх.
Замість пошуку кривдників, Інна рекомендує батькам навчати дітей, як захищати себе та свої межі, будувати конструктивний діалог та вчитися домовлятися. Якщо потрібно захиститися від дитини-балакуна, варто навчити своїх дітей, як це зробити – спочатку сказати “не торкайся мене”, або визначити, до кого звернутися за допомогою.
Не варто навчати дітей оцінювати інших за принципом “хороший – поганий”, краще приймати ситуацію такою, як вона є. Треба шукати варіанти правильно реагувати на неприємні інциденти.
Якщо конфлікти не вдається вирішити на рівні дітей, варто спілкуватися з учителем, щоб він допоміг зрозуміти ситуацію. Іноді вчитель не знає, що таке сталося, зауважує психологиня. Вона радить батькам за потреби залучати шкільного психолога.
“Не варто відразу йти до батьків кривдника і влаштовувати конфлікт. Ймовірно, це можна вирішити саме за допомогою вчителя, який діятиме як посередник”, – продовжує Інна Князєва. “Дуже важлива співпраця між батьками та вчителем. Не варто боятися такої взаємодії. Краще спілкуватися з класним керівником як з партнером у вихованні дитини”.
Як батьки можуть допомогти дитині вдома?
Передусім важливо будувати довірливі стосунки зі своїми дітьми.
Коли діти повертаються зі школи, варто розпитати, як минув їхній день, що відбувалося. Це не повинно бути контрольними запитаннями, а цікавістю до життя дитини поза домом. Тоді взаємна цікавість до справ і настрою один одного буде сприяти розмові.
“Якщо дитина каже, що не може впоратися з якоюсь ситуацією, то можна дати рекомендації, що для цього потрібно зробити”, – зауважує Інна Князєва.
Наприклад, запитати, що, на думку дитини, могло б статися, якщо когось ображати, штурхати чи кидати ножиці? Якщо такі дії – це відповідь на образу, то варто обговорити з дитиною, як краще реагувати на цю образу, не чіпаючи й не ображаючи інших дітей у класі.
Також вона радить створити вдома певні правила, яких дотримуються батьки та діти. Наприклад, доручити дітям певні обов’язки, які формуватимуть їхню самостійність.
“Так формується причинно-наслідковий зв’язок, а дитина бачить, що це не батьки показують свою зверхність, а це її відповідальність за своє ж порушення”, – пояснює психологиня.
Дитина може хвилюватися через адаптацію до школи, а вчителі та однокласники можуть помічати певні зміни у її поведінці. Щоб допомогти дитині з адаптацією, батьки мають сприяти формуванню відчуття прив’язаності до вчителя.
“Із дитинства діти прив’язуються до батьків, потім – до вихователя в дитсадку, а в школі таке почуття має виникнути до вчителя”, – пояснює Інна Князєва.
“Це дає дітям відчуття безпеки. Для цього можна розповісти, що школа – це місце, де діти проводять багато часу. Пояснити, що тут можуть робити зауваження, але треба зрозуміти, чому так сталося. Нехай дитина сама знайде відповідь на це питання”.
Також батьки мають підтримувати авторитет вчителя, наголошуючи, що вчитися потрібно – саме для цього даються певні завдання. Якщо в школі щось сталося, варто обговорити це вдома, з’ясувати, що саме відбулося і допомогти дитині знайти правильний вихід із ситуації. Батьки мають допомагати дитині переживати її емоції. Наприклад, сказати, що помітили зміни у її стані й запропонувати поділитися переживаннями. На перший погляд, це прості поради, які легко втілити в життя. Звісно, кожен випадок у школі та кожна дитяча історія потребують індивідуального підходу. Та, як мінімум, батьки мають знаходити час та сили, аби вислухати дитину й не ігнорувати її переживання.
