Пекінський саміт на тлі захоплених суден
15 травня 2026 року президент США Дональд Трамп і китайський лідер Сі Цзіньпін завершили другий день переговорів у Пекіні спільною заявою, яка може стати переломною для світового енергетичного ринку: обидва лідери погодилися, що Ормузька протока «повинна залишатися відкритою для забезпечення вільного потоку енергоносіїв». Це перша публічна координація між Вашингтоном і Пекіном щодо ключового морського коридору з початку американо-ізраїльської операції проти Ірану наприкінці лютого 2026 року. Про підсумки саміту повідомляє Reuters.
Що насправді погодили два лідери — і чого не сказали
Білий дім оприлюднив комюніке, де зафіксовано три ключові тези: протока має бути відкритою, Іран не може мати ядерну зброю, Китай виступає проти мілітаризації протоки та будь-якої системи мит за прохід суден.
Трамп у інтерв’ю Fox News додав особисту деталь: Сі нібито запевнив його, що Пекін не постачатиме Ірану військового обладнання. «Він сказав, що не дасть військового обладнання. Це велика заява», — процитував американський президент слова китайського колеги.
Водночас китайська сторона у власному резюме переговорів не згадала ані Іран, ані Ормузьку протоку — що красномовно свідчить про делікатність теми для Пекіна, який залишається найбільшим покупцем іранської нафти і не хоче публічно тиснути на Тегеран.
Держсекретар Марко Рубіо, своєю чергою, відкинув версію про те, що США «просили» Китай про допомогу: «Він нічого в них не просив. Ми не просимо допомоги Китаю. Вона нам не потрібна».
Чому позиція Китаю є вирішальною
Попри офіційну стриманість Пекіна, його роль у цій кризі важко переоцінити. Саме завдяки домовленостям китайського міністра закордонних справ і посла КНР в Ірані цього тижня китайський танкер зміг пройти через протоку — перший подібний прецедент за кілька місяців. Тегеран погодився на проходку після прямого запиту Пекіна.
Міністр фінансів США Скотт Бессент, виступаючи з Пекіна, висловив переконання, що Китай «зробить що може» для відновлення вільного судноплавства — адже це «дуже в його інтересах». Логіка проста: до початку кризи через протоку проходила п’ята частина світових поставок нафти і скрапленого газу. Китай, який купує більше близькосхідної нафти, ніж будь-яка інша країна, страждає від блокади не менше за решту.
Варто зазначити, що ця криза давно вийшла за межі локального конфлікту — Іран оголосив суворий контроль над Ормузькою протокою, і це рішення поставило під загрозу стабільність глобальних енергетичних ринків.
Що заважає реальному прогресу
Попри символічну вагу пекінської заяви, розрив між словами і реальністю залишається величезним. Ось ключові перешкоди для прориву:
- Іранські умови: Тегеран вимагає від США виплати воєнних репарацій і офіційного визнання іранського суверенітету над протокою — обидві вимоги для Вашингтона неприйнятні
- Патова дипломатія: минулого тижня обидві сторони відкинули останні пропозиції одна одної, переговори де-факто заморожені
- Продовження інцидентів: навіть у день пекінського саміту судно поблизу ОАЕ було захоплено й відведено в бік іранських вод, а індійський вантажний корабель «Хаджі Алі» затонув після атаки в оманських водах
- Психологічний ефект: адмірал Бред Купер заявив Конгресу, що іранські погрози самі по собі — без реальних дій — вже достатньо тиснуть на страхову галузь і змушують перевізників обходити регіон
Слова без гарантій — але ринок уже реагує
Нафтові ф’ючерси цього дня підросли — Brent досяг $106,32, WTI — $101,71. Ринок фіксує саміт як позитивний сигнал, але аналітики застерігають від зайвого оптимізму: пекінська заява не містить жодного механізму виконання, жодних термінів і жодних конкретних зобов’язань щодо тиску на Іран.
Справжнім тестом стане не те, що Трамп і Сі сказали одне одному в Пекіні, а те, чи наважиться Китай перевести свій вплив на Тегеран у конкретні дипломатичні дії. Поки що Пекін обирає мовчання у власних комюніке — і це мовчання говорить гучніше за будь-яку спільну заяву.
