“Щедрик” — без сумніву, символ Різдва і надбання нації. Ця мелодія звучить уже понад 100 років в українських домівках, у рекламних кампаніях та кращих голлівудських фільмах. Колядка Carol of the Bells (англомовна версія “Щедрика”) приносить радість усім людям, які відзначають Різдво. Як робота українського композитора Миколи Леонтовича підкорила стільки сердець — давайте дізнаємось.
З ДАВНІХ ЧАСІВ
“Щедрик” — це українська обрядова пісня, яку співали у давнину, і виключно в березні, коли додому поверталися ластівки. Вона належить до жанру щедрівок, які виконували на території прадавньої України ще до приходу християнства. Тому в оригінальному тексті, на відміну від англомовного, йдеться про ластівку, а не про дзвіночки (англ. bells). “Щедрик” лунав на Щедрий вечір, коли за столом збиралася вся родина і відзначала Новий рік. На столах було повно смачної їжі, а щедрівники ходили від хати до хати, співали та прославляли господарів:
Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка,
Стала собі щебетати,
Господаря викликати:
Вийди, вийди, господарю,
Подивися на кошару,
Там овечки покотились,
А ягнички народились.
В тебе товар весь хороший,
Будеш мати мірку грошей.
Хоч не гроші, то полова,
В тебе жінка чорноброва.
Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка.
Господарі з радістю приймали щедрівників, готували для них смаколики та гроші, запрошували навідатись до них наступного року.
“ЩЕДРИК” МИКОЛИ ЛЕОНТОВИЧА
Впродовж століть це була доволі проста мелодія на чотири ноти, до моменту поки її не почув талановитий український композитор Микола Леонтович (1877–1921). На основі цієї одноголосої мелодії він створив хоровий шедевр, який нині співає на Різдво увесь світ. Роботу над майбутнім святковим гітом композитор розпочав у 1910 році. За текстову основу пісні Леонтович узяв волинський варіант “Щедрика”, що був записаний фольклористами в місті Краснопіль на Поліссі. Над своїм шедевром композитор натхненно працював роками. Аж через шість років, у серпні 1916-го, він надіслав рукопис “Щедрика” відомому київському диригенту Олександрові Кошицю. А 29 грудня 1916 року вперше під час різдвяного концерту в залі Купецького зібрання (нині — Національна філармонія України) щедрівку виконав студентський хор Київського університету Святого Володимира під керівництвом того ж Олександра Кошиця. Публіка була в захваті від почутого шедевру.
Микола Леонтович (Фото: vogue.ua)
“ЩЕДРИК” І КУЛЬТУРНА ДИПЛОМАТІЯ
У 1919 році очільником української держави був Симон Петлюра. Він намагався привернути увагу Європи до питання України шляхом культурної дипломатії і відправив за кордон хор на чолі з Олександром Кошицем.
11 травня 1919 року, через три місяці після виїзду з Києва, у Празі відбувся прем’єрний виступ українського хору. В цей день “Щедрик” Миколи Леонтовича вперше пролунав за кордоном.
Після гастролей у Чехословаччині хор мандрує Австрією та Швейцарією. Українські концерти проходять у Відні, Бадені, Женеві, Цюриху, Базелі та Берні. Усюди преса щедра на позитивні рецензії: “перед нами справжній феномен”, “їхніми устами говорить душа цілого народу”. “Щедрик” Миколи Леонтовича і тут здобуває визнання.
В той час, коли українські голоси прагнули привернути увагу європейців до нашої Батьківщини, терор нищив цвіт нації. Тоді ж Леонтович вирішив тікати з Києва. “Шукали мене чорносотенні: так що прийшлось покинути Київ”, — розповідав він своєму товаришеві Якиму Греху. У листопаді 1919 року, коли його “Щедрик” зривав овації французької публіки, композитор покидав місто. Наступні два роки — найнужденніший період у житті Леонтовича та його сім’ї.
За два роки європейських гастролей хор Олександра Кошиця виступив у 45 містах 10 країн Західної Європи як культурний амбасадор України. За цей час в іноземній пресі вийшло близько 600 рецензій із відгуками про українську культуру. А “Щедрика” переклали англійською, французькою, німецькою, польською, чеською та іспанською мовами. Пісня стала голосом нашого народу в боротьбі за незалежність.
23 січня 1921 року на окупованому більшовиками Поділлі агент російської чк пострілом із гвинтівки вбив Миколу Леонтовича. Вбивця розмовляв “російською, солдатською мовою”, згадував батько композитора.
“ЩЕДРИК” У США
Не здобувши належної міжнародної підтримки, у вересні 1922 року хор Олександра Кошиця назавжди покидає Європу та вирушає до США. 26 вересня 1922 року українські співаки прибувають до Нью-Йорка на великому трансатлантичному кораблі “Каронія” й одразу починають гастрольне життя, працюють у студії й записують платівки.
А вже 5 жовтня 1922 року до найпрестижнішої концертної зали Нью-Йорка — Карнеґі-Голу — з’їжджаються тисячі охочих послухати український спів: знамениті американські музиканти, зірки кіно, політики, преса і наші земляки. І ось щедрівка Миколи Леонтовича вперше лунає на американському континенті. Публіка обдаровує щирими оваціями, “Щедрика” викликали на біс.
Лише у 1936 році світ почує англомовну версію української щедрівки — Carol of the Bells. Автором англомовного тексту є американський диригент українського походження Пітер Вільговський (1902–1978), який вперше почув “Щедрика” у виконанні наших співаків. Автор не переслідував ніякої комерційної цілі, просто вирішив виконати “Щедрика” разом зі своїм шкільним хором (який не володів українською) у популярній тоді передачі на американському радіо NBC “Година музики з Волтером Дамрошем”. Відтоді Carol of the Bells стає бестселером.
ЩЕ ОДИН ЦІКАВИЙ МОМЕНТ
За оцінкою Forbes, в сучасних доларах права на твір Миколи Леонтовича могли б коштувати $ 15–20 млн. Carol of the Bells за понад сторіччя могла би принести від $ 30 млн до $ 130 млн доходів — спочатку автору та його нащадкам, а потім і всім охочим, як суспільне надбання.
