4 липня у Великій Британії проходять позачергові вибори до нижньої палати парламенту. Вперше за 14 років консерватори втратять владу, яка перейде до Лейбористської партії. Як проходила виборча кампанія та які зміни очікуються після виборів у країні, яка є одним із ключових союзників України – читайте у матеріалі.
Читайте також: Верховний суд США визнав недоторканність Трампа у справі держперевороту
Як проходять вибори у Великій Британії
У Сполученому Королівстві історично діє мажоритарна виборча система. Згідно з цією системою, кандидат, який набрав найбільшу кількість голосів, стає народним депутатом від виборчого округу, незалежно від того, набрав він 50% голосів чи ні. Всього налічується 650 виборчих округів.
Якщо партія отримує більшість місць, її лідер стає прем’єр-міністром, а лідер партії з другою за кількістю депутатів зазвичай стає лідером опозиції.
Згідно з останніми опитуваннями, лівоцентристська Лейбористська партія майже гарантовано прийде до влади, отримавши до 484 з 650 місць, тоді як для більшості потрібно лише 326. Правоцентристська, нині правляча Консервативна партія отримає лише 64 місця. Очікується, що новим прем’єр-міністром Великої Британії стане лідер лейбористів Кір Стармер.
Така ситуація зумовлена кількома факторами: загальною втомою населення від Консервативної партії, яка перебуває при владі одноосібно вже 14 років; нездатність уряду консерваторів на чолі з Ріші Сунаком подолати економічну рецесію; проблеми у сфері державних послуг та охорони здоров’я.
Свою роль зіграло і дострокове оголошення виборів, яке збентежило машину Консервативної партії. Вибори очікувалися лише наприкінці цього року. Водночас на нову владу впливатимуть кілька важливих чинників.
Хто бере участь у змаганнях
Ключове питання виборів полягає в тому, наскільки серйозну більшість отримає Лейбористська партія і скільки місць зможуть зберегти консерватори, які перебувають при владі останні 14 років. Відповідь на це питання складається з трьох аспектів.
По-перше, чи зможуть консерватори зберегти Блакитну стіну.
Ця назва походить від кольору партії і відноситься до кількох виборчих округів на півдні Англії, які голосували за консерваторів протягом десятиліть або навіть століть. В основному це невеликі міста з найвищим рівнем життя в країні. Консерватори докладають великих зусиль, щоб зберегти ці виборчі округи. Однак останніми роками їхні позиції ослабли. Деякі виборці в цих округах відвернулися від рідної партії після Brexit.
_2.jpg)
Парламент Великої Британії (фото:Getty Images)
З іншого боку, багато молодих людей з Великого Лондона переїхали сюди через нижчу вартість життя. Ці виборці не готові голосувати за лейбористів, віддаючи перевагу центристським ліберал-демократам. Крім того, зростання популярності Партії зелених і правопопулістської партії «Реформи Великобританії» на чолі з Найджелом Фараджем послаблює підтримку консерваторів.
Другий аспект виборів
Другий аспект виборів пов’язаний з партією “Реформи Великої Британії”. Опитування показують, що вона стабільно має підтримку близько 15-18% виборців. Однак, оскільки вони відносно рівномірно розподілені по всій країні, партії поки що не вдалося обрати жодного депутата до парламенту Великої Британії, хоча вона двічі перемагала на виборах до Європарламенту. Тим не менш, ця партія відбирає частину виборців у консерваторів. Цього разу консерваторам може бути простіше.
21 червня лідер партії Найджел Фарадж, який має багато спільного з Дональдом Трампом у поведінці, потрапив у скандал. В інтерв’ю ВВС політик заявив, що Захід “спровокував” агресію Росії проти України. Це дало додаткові підстави для критики з боку всіх інших партій, які підтримують Україну. Отже, завдання для консерваторів полегшено.
Третя загадка – хто переможе в Шотландії.
З 18 століття Англія і Шотландія були об’єднані в одну державу на основі особистої унії, тобто один король займав обидва престолу, на відміну від інших частин Сполученого Королівства, які були завойовані. Ця правова особливість час від часу породжує ідеї незалежності Шотландії.
Головним прихильником цього процесу є лівоцентристська Шотландська національна партія (ШНП). Тому парламентські вибори також покажуть, наскільки популярною залишається ідея незалежності Шотландії. У цьому регіоні очікується тактичне голосування, де противники незалежності Шотландії об’єднаються навколо найсильнішого кандидата, щоб не допустити ШНП. Така ситуація приносить найбільшу користь лейбористам.
Яких змін чекати від Лейбористської партії
Прийшовши до влади, лейбористи зіткнуться з тими ж проблемами, за які критикували консерваторів. Головна проблема – відсутність економічного зростання, а отже і коштів на реформи в інших сферах. Усі провідні спікери лейбористів говорять про необхідність навести лад у Сполученому Королівстві. Очікується, що ця загальна мета буде диктувати і зовнішню політику.
21 травня тіньовий міністр закордонних справ Лейбористської партії Девід Леммі виклав бачення змін під час виступу в Інституті уряду, аналітичному центрі, тісно пов’язаному з британською державною службою.
За його словами, Міністерство закордонних справ Великої Британії має стати «міжнародним органом доставки місій Кіра Стармера» і зосередитися переважно на економічному зростанні, сприянні переходу на зелену енергетику та національній безпеці. Крім того, дипломатам потрібно буде створити умови для інвестицій у низьковуглецеві галузі.
Можливий наступний МЗС Великої Британії Девід Ламмі (Фото:davidlammy.co.uk)
Водночас британські та іноземні спостерігачі висловлюють занепокоєння з приводу відсутності досвіду у лейбористів. Востаннє партія була при владі у 2010 році. Девід Ламмі ніколи безпосередньо не працював у дипломатії, хоча колись обіймав посаду міністра культури та вищої освіти. Однак на допомогу лейбористам може прийти бюрократія.
“Оскільки Британія є потужною розвиненою демократією з сильною державною службою, дипломатами, військовою складовою, зрозуміло, що навіть тим політикам, які не мають такого практичного досвіду, буде на що спертися”, – зазначив експерт Центру оборонних стратегій Олександр Хара.
Що ці зміни означають для України
Незважаючи на брак досвіду, лейбористи вже працюють над змінами у зовнішній політиці. Про них розповів Девід Леммі на спеціальному брифінгу 1 липня. Серед іншого, він оголосив про перезавантаження трьох сфер: відносин Великої Британії з Європейським Союзом, кліматичної політики та відносин із «новими середніми державами та Глобальним Півднем». При цьому під час брифінгу він лише коротко згадав Україну.
“Ми були в авангарді тут, у Сполученому Королівстві, у наших відносинах з цим регіоном (Центральною та Східною Європою – Ред.), і саме через цю близькість ми визнаємо виклики, з якими стикається Україна, і жахливий напад Володимира Путіна, раніше, ніж багато інших у Європі”, – зазначив Ламмі.
За даними дипломатичних джерел, змін у підтримці України не буде. Проукраїнська позиція Великої Британії залишається за замовчуванням. Сам Ламмі та інші лідери лейбористів неодноразово заявляли про свою прихильність Україні. Крім того, вони особисто відвідали Україну та поспілкувалися з українськими високопосадовцями.
Останній візит був у середині травня цього року. Тоді делегація лейбористів окреслила план підтримки України з п’яти пунктів: військова підтримка, дипломатичні контакти, боротьба з російською агресією, промисловий розвиток та допомога у відновленні.
Водночас, активність Великої Британії в інших сферах також може допомогти Україні.
“Щодо відносин з ЄС. Це додатковий голос на користь України, який нам не зашкодить. Наприклад, неформальний голос Великої Британії у відносинах з Трампом та республіканцями також сприяв розблокуванню допомоги Україні», – зазначив Олександр Хара.
З Глобальним Півднем може бути дещо складніше, але Велика Британія тут також має свої підходи.
“Звичайно, Британія має колоніальне минуле, яке може бути подразником для деяких країн. Але в будь-якому випадку Британія є досвідченим гравцем в африканських і азіатських країнах. Якщо вони ставлять це в пріоритет, то, звичайно, будуть згадувати Україну у відносинах з цими державами, що має бути вигідно нам», – наголосив Олександр Хара.
Загалом, попри деякі нюанси, у британському істеблішменті існує консенсус щодо допомоги Україні. Це частина довгострокової стратегії, яка не змінюється лише через прихід до влади опозиції.
